Серед усього різноманіття порід курей, яких тримають на подвір’ях в Україні, Адлер сріблястий посідає особливе місце. Його цінують не за рекордні показники, а за рідкісний баланс між декоративністю та практичністю. Коли фермер шукає птицю, яка здатна надійно нестися, давати достатньо м’яса й при цьому прикрашати двір ошатним виглядом, вибір часто зупиняється саме на цій породі. Півні з розкішним сріблясто-білим пір’ям та чорними вкрапленнями на гриві й попереку нагадують дорогі декоративні види, але при цьому залишаються витривалими сільськими птахами. Історія породи, її поведінка, вимоги до корму та умов утримання відкривають чимало деталей, корисних як початківцям, так і досвідченим господарям.
Походження породи та селекційна робота
Породу вивели в середині XX століття на Адлерському птахокомбінаті, що в Краснодарському краї, шляхом складного схрещування п’яти вихідних ліній. Селекціонери поставили завдання отримати птицю, яка поєднуватиме високу несучість, швидкий ріст молодняку, невибагливість до кормів та привабливий зовнішній вигляд. У роботі взяли участь Руська біла, Нью-гемпшир, Білий плімутрок, Першотравнева та Юрлівська голосиста породи. Кожна з них передала гібриду певні якості: від Руської білої дісталася адаптованість до місцевого клімату, від Нью-гемпширу – міцна конституція та якість м’яса, від Плімутроку – спокійний характер і вага, від Юрлівської – розмір та життєздатність, а Першотравнева додала продуктивності. Після багаторічного відбору закріпили бажаний тип – сріблясто-колумбійське забарвлення з чітко вираженими чорними смугами на окремих частинах тіла.
Робота тривала понад десятиліття, перш ніж породу затвердили офіційно. У процесі селекції суворо вибраковували особин з відхиленнями за кольором пір’я, формою гребеня, статурою. Заводчики помітили, що нащадки від різних комбінацій батьківських пар часом несподівано повертали ознаки вихідних порід, тому вимагали постійного контролю. Цікаво, що ген сріблястості, успадкований переважно від Руської білої, виявився досить стійким і не зникав навіть при насиченні крові іншими породами. Саме тому вдалося отримати стабільне забарвлення, яке сьогодні є візитівкою Адлерів.
Адлерських сріблястих курей використовували в селекції для виведення Загірської лососевої породи – вони передали їм ген сріблястості та міцну конституцію.
Після визнання порода швидко поширилася в господарствах півдня України, Кубані, а згодом і в центральних регіонах. Приватники оцінили, що птахи добре витримують спеку, не знижуючи продуктивності, і водночас спокійно зимують у неутеплених курниках. На відміну від багатьох промислових кросів, Адлер сріблястий зберіг інстинкт насиджування, хоч і не у всіх ліній. Сьогодні цю птицю тримають як у невеликих фермерських господарствах, так і на племінних заводах, де підтримують чистоту ліній.
Як виглядає справжній Адлер сріблястий
Зовнішність півня та курки помітно різниться, тому визначити стать можна вже у двомісячному віці за оперенням. Дорослий півень важить 3,5-4,0 кг, курка – 2,5-3,0 кг. Тулуб міцний, трохи піднятий, з широкою спиною та добре розвиненими грудними м’язами. Гребінь листоподібний, прямостоячий у півнів і злегка завалений набік у курей, яскраво-червоний. Вушні мочки та сережки також насиченого червоного кольору. Хвіст у самця пишний, із серпоподібним пір’ям, у самки – коротший, але щільний. Ноги міцні, жовті, з рівними пальцями без пір’я. Дзьоб короткий, міцний, жовтувато-рогового відтінку.
Забарвлення – голова, шия, спина, поперек і крила мають сріблясто-білий тон із тонким чорним оздобленням на пір’їнах гриви та попереку. Махове пір’я крила чорне з білою облямівкою, хвостове – суцільно чорне. У курок чорний колір на гриві менш виражений, але загальний малюнок такий самий. Пух у всіх особин сірий або світлий, що видно при роздивлянні оперення зблизька. Недоліками вважаються жовтизна або рудуватий відтінок на сріблястих місцях, відсутність чорного на гриві, слабкий розвиток косиць у півнів, білий наліт на мочках.
Шкіра в Адлерів жовтувата, що є важливою товарною ознакою – тушки мають апетитний вигляд після забою. Очі оранжево-червоні, виразні. Загальне враження від дорослого птаха – підтягнута, гармонійна статура без рихлості. Під час ходьби півень тримається гордовито, часто подає голос, однак не буянить без причини. Курки активні, постійно порпаються в підстилці, шукають комах, але при цьому не схильні перелітати через високі огорожі – маса тіла не дозволяє їм тривалий час утримуватися в повітрі.
Несучість та м’ясна продуктивність
Адлер сріблястий належить до м’ясо-яєчного типу, і саме ця обставина робить його вигідним для невеликих господарств. Кури починають нестися в 5,5-6 місяців, залежно від умов вирощування і світлового режиму. За перший рік несучка дає 170-190 яєць, іноді до 200, якщо харчування та догляд близькі до ідеальних. Шкаралупа кремово-коричнева, міцна, середня вага яйця 58-62 г. На відміну від вузькоспеціалізованих яєчних кросів, тут несучість зберігається довше – на другий рік спад становить 10-15%, а не 30-40%. Після двох років птицю зазвичай замінюють, хоча окремі господарі тримають несучок до трьох сезонів.
Молодняк на відгодівлі росте швидко – до двомісячного віку півники набирають 1,2-1,4 кг, курочки трохи менше. До п’яти місяців забійна вага досягає 2,0-2,2 кг, що цілком достатньо для отримання тушки середнього розміру. М’ясо біле, соковите, без надлишку жиру, з рівномірними волокнами. При забої дорослих півнів вихід чистого м’яса становить близько 65-68%, що порівняно з показниками деяких суто м’ясних порід. Варто зауважити, що смакові якості м’яса напряму залежать від раціону – зернова годівля з додаванням зелені та білкових кормів дає ніжніший продукт.
Порода має ще одну особливість – півні досить пізно досягають статевої зрілості, приблизно в 6-7 місяців, тому раннє спарювання не завжди результативне. Проте при формуванні сімей з одного півня на 8-10 курей заплідненість яєць становить 90-95%, що для м’ясо-яєчних порід дуже високий показник. Саме цей параметр цінують ті, хто займається виведенням власного молодняку, не покладаючись на закупівлю інкубаційного яйця.
Утримання в домашніх умовах
Птахи добре почуваються в звичайному дерев’яному курнику з природною вентиляцією. На одну голову рекомендують не менше 0,25-0,3 м² площі підлоги, але на практиці краще забезпечити 0,4 м², щоб уникнути скупченості. Сідала встановлюють на висоті 60-80 см від підлоги, з розрахунку 25-30 см на особину. Гнізда – одне на 4-5 несучок – розташовують у затемненій частині приміщення. Підстилка з соломи, тирси або торфу шаром у 10-15 см дозволяє підтримувати сухість і тепло взимку. Замінюють її повністю навесні, а протягом сезону лише підсипають свіжий матеріал.
Вигул для Адлерів обов’язковий, особливо в теплу пору року. Вони охоче споживають підніжний корм, що дозволяє зекономити на зернових сумішах до 30%. Вигульний майданчик огороджують сіткою заввишки 1,5 метра, оскільки хоча птахи не схильні до польотів, перелякана курка може злетіти на невисоку перешкоду. На майданчику бажано посіяти люцерну, конюшину або райграс – ці трави швидко відростають після скльовування. Також ставлять ємність із золою або піском для сухих ванн – це знижує ризик появи пухоїдів та кліщів.
Зимове утримання не потребує опалення, якщо курник правильно збудований. Стіни з дошки або бруса товщиною 10-15 см, прокладені клоччям, тримають температуру в межах 5-8°C навіть при мінус 15°C надворі. Важливо лише, щоб не було протягів і вогкості – саме сирість частіше призводить до обмороження гребенів, а не холод як такий. Лаз для виходу на вигул роблять із тамбуром або завішують мішковиною. Взимку світловий день продовжують лампами до 13-14 годин, інакше несучість падає. Для десятка курей достатньо однієї лампи розжарювання потужністю 40 Вт, увімкненої з 6 до 8 ранку та з 16 до 20 вечора.
Окрему увагу приділяють профілактиці хвороб. Хоча порода має досить стійкий імунітет, скупченість і брудна підстилка провокують кокцидіоз та аспергільоз. Тому раз на місяць проводять дезінфекцію приміщення гашеним вапном або спеціальними препаратами. Напувалки миють щодня, годівниці очищають від залишків корму щотижня. При виявленні млявої особини її відразу відсаджують, щоб запобігти поширенню можливої інфекції.
Годування дорослого поголів’я та молодняку
Раціон для дорослих птахів будують на зерновій основі. Найчастіше використовують суміш із кукурудзи, пшениці та ячменю у співвідношенні 4:4:2. У зимовий період до зерна додають макуху соняшникову або соєву, а також м’ясо-кісткове борошно – джерела білка, необхідні для підтримання несучості. Зелень у холодну пору замінюють сінним борошном або дрібно нарізаною кропивою, заготовленою влітку. Вологі мішанки на основі сироватки або м’ясного бульйону дають у першій половині дня в такій кількості, щоб птахи з’їдали їх за 30-40 хвилин, інакше корм закисає.
Ключ до міцної шкаралупи – достатня кількість кальцію. Тому в окремій годівниці постійно тримають черепашник, крейду або вапнякове борошно. Раз на тиждень корисно давати подрібнену яєчну шкаралупу, але обов’язково прожарену в духовці, щоб знищити можливі бактерії. Питна вода має бути в доступі цілодобово, взимку її трохи підігрівають.
Молодняк до двомісячного віку годують за окремою схемою:
- перші три доби – варене подрібнене яйце, пшоно, сир, зелень;
- з 4-го по 10-й день – комбікорм стартовий, дрібна кукурудзяна крупа, терта морква, рибне борошно;
- другий-третій тиждень – поступове введення дробленої пшениці, відвареної картоплі, м’ясо-кісткового борошна;
- місяць-два – перехід на ростову зернову суміш із більшою часткою кукурудзи та макухи;
- старше двох місяців – загальний раціон із дорослими, але з підвищеним вмістом протеїну до 18%.
Для профілактики розладів травлення додають у корм препарати з лактобактеріями або слабкий розчин марганцівки у воду. Переведення на новий тип годівлі завжди роблять поступово, замінюючи не більше чверті добової порції, інакше виникає діарея. Окремо слід стежити, щоб молодняк отримував достатньо вітаміну D – при клітковому утриманні обов’язкове додавання риб’ячого жиру або вітамінних комплексів.
Порівняння основних виробничих показників Адлера сріблястого з іншими м’ясо-яєчними породами
| Порода | Жива вага курки, кг | Жива вага півня, кг | Яйценоскість за рік, шт. | Вага яйця, г |
|---|---|---|---|---|
| Адлер сріблястий | 2,5–3,0 | 3,5–4,0 | 170–190 | 58–62 |
| Кучинська ювілейна | 2,8–3,2 | 3,8–4,2 | 180–200 | 60–65 |
| Загірська лососева | 2,7–3,1 | 3,6–4,1 | 170–190 | 58–60 |
| Плімутрок білий | 3,0–3,5 | 4,0–4,5 | 160–180 | 55–60 |
Підсумовуючи досвід багатьох власників, можна сказати, що Адлер сріблястий виправдовує затрати на утримання завдяки стійкій продуктивності та невибагливості. Птахи не потребують якихось виняткових умов, добре взаємодіють з іншими мешканцями двору, а їхня декоративна зовнішність стає додатковим бонусом. При грамотному підході до формування батьківського стада і дотриманні простих правил годівлі можна роками отримувати яйце та м’ясо, не вкладаючи надмірних коштів у корми чи обладнання. Зрештою, саме поєднання таких якостей і забезпечило породі стабільний попит серед тих, хто знається на домашній птиці.
Інші новини
