Зазвичай, коли зринає розмова про перші писані конституції, уява малює філадельфійський конвент або паризькі заворушення. Одначе задовго до цих подій, у спекотному бендерському степу, купка української еліти, загнана обставинами в глухий кут, створила документ, що випередив час. Не всі усвідомлюють, наскільки радикальною виявилася та угода, народжена не в кабінетах імперій, а серед вигнанців, які плекали надію на відновлення власної держави.
Ким був Пилип Орлик до гетьманства
Пилип Орлик походив зі старовинного литовсько-білоруського шляхетського роду, однак усе його свідоме життя було пов’язане з українськими справами. Освіту він здобув у Києво-Могилянській академії, де опанував латину, риторику, філософію та правничі дисципліни. Саме там сформувався його хист до писання й аргументації, що згодом знадобилося під час укладання конституційного тексту. Кар’єрне сходження Орлика тривало через канцелярію гетьмана Івана Мазепи, де він обіймав посаду генерального писаря – фактично головного комунікатора й упорядника всієї державної документації. Ця робота занурила його в найскладніші питання внутрішньої і зовнішньої політики Гетьманщини, дала змогу на власні очі бачити механізми ухвалення рішень і згубні наслідки московського втручання.
Близька співпраця з Мазепою не обмежувалася технічним листуванням. Орлик брав участь у таємних дипломатичних місіях, розумів мотивацію гетьмана щодо союзу зі шведським королем Карлом ХІІ. Після поразки під Полтавою та втечі решток козацького війська він опинився у Бендерах разом із невеликою, але досвідченою групою старшини. Смерть Мазепи у 1709 році несподівано поставила перед вигнанцями питання лідерства. Саме тоді виявилося, що Орлик – не просто виконавець волі патрона, а самостійний політик із власним баченням майбутнього. Його обрали гетьманом у квітні 1710 року, і цей вибір став поворотним для всієї української конституційної традиції.
Бендерський злам і політична криза
Обставини, за яких творилася перша українська конституція, годі назвати сприятливими. Після розгрому шведсько-українських сил під Полтавою значна частина генеральної старшини, козацької верхівки та гетьманської канцелярії відступила на територію, підконтрольну Османській імперії. Головною резиденцією вигнанців стали Бендери, де вже перебував поранений Карл ХІІ. Доводилося вирішувати не лише нагальні проблеми з продовольством та безпекою, а й будувати правову основу для майбутнього визвольного походу. Без легітимного провідника і без чітких домовленостей між гетьманом та старшиною вся справа могла обернутися на хаотичну авантюру.
Усвідомлення того, що попередня модель управління показала свою крихкість, підштовхнуло до рішучих кроків. Політичний вакуум, утворений смертю Мазепи, вимагав не просто проголошення нового гетьмана, а ухвалення такого документа, який би убезпечив державу від свавілля однієї особи. Козацька еліта добре пам’ятала приклади зловживань попередників, тож прагнула зафіксувати механізми контролю. Орлик, маючи блискучий правничий вишкіл і неабиякий хист до компромісів, був ідеальною постаттю для формулювання такого суспільного договору. Його пропозиції лягли в основу тексту, який обговорювали та шліфували спільно зі старшиною впродовж кількох тижнів.
Що закріплював документ 1710 року
Текст відомий сьогодні як “Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького” містить преамбулу та шістнадцять статей. У преамбулі викладено історію українського народу, названого “козацькою нацією”, обґрунтовано право на власну державу та підкреслено тяглість від попередніх гетьманів. Фактично ця частина виконувала роль ідеологічного фундаменту, що легітимізував боротьбу за незалежність. Далі йшли конкретні правові норми, спрямовані на обмеження гетьманської влади й утвердження колегіальності. Документ передбачав чітке розмежування функцій: законодавчі повноваження покладалися на Генеральну раду, до якої мали входити представники старшини, полковники та обрані депутати від полків.
Не менш важливими були статті, що гарантували незалежність суду та забороняли гетьману втручатися в розподіл військового скарбу. Окремо прописувалися зобов’язання гетьмана піклуватися про вдів і сиріт, боротися з корупційними поборами, повертати незаконно відібрані землі. Цей блок за своєю суттю заклав прототип соціальних гарантій, які були рідкістю в тодішньому законодавстві. Також конституція встановлювала періодичність скликання ради, що позбавляло гетьмана можливості уникати контролю під приводом воєнного часу.
Серед ключових положень, що демонструють новаторський характер документа, варто виокремити такі:
- законодавча влада передавалася Генеральній раді, а гетьман ставав вищим виконавцем її рішень;
- судові справи передавалися до окремого, незалежного від гетьмана органу;
- заборонялося одноосібне розпорядження військовою скарбницею без згоди старшини;
- гарантувалися права міст на самоврядування згідно з магдебурзьким правом;
- встановлювався механізм звітності гетьмана перед радою за витратами і кадровими призначеннями;
- передбачалося повернення земель, вилучених під час попередніх конфліктів.
Цей перелік не вичерпує всього змісту, однак показує, наскільки системно мислили творці документа. Їхньою метою було не просто оголосити гетьмана обмеженим у правах, а створити працюючу модель республіканського правління, хай і в становій оболонці Гетьманщини.
Цікавий факт: оригінал конституції, що зберігався у шведському архіві, містить не лише підпис Пилипа Орлика та старшини, а й власноручний підпис короля Карла ХІІ, який виступив свідком і гарантом угоди, наголошуючи на міжнародному визнанні української державності.
Наскільки одноосібним було авторство
Дослідники сходяться на тому, що основний масив тексту належить саме перу Пилипа Орлика. Його стиль, аргументація, латиномовні звороти – усе це вказує на ґрунтовну освіту та дипломатичний досвід генерального писаря. Водночас історикам відомо, що документ не створювався в ізоляції. Уцілілі свідчення підтверджують активне обговорення кожної статті серед наближених до гетьмана осіб, зокрема Андрія Войнаровського, Івана Ломиковського, Костя Гордієнка. Вони були не просто слухачами, а вносили правки, що відображали інтереси різних угруповань козацтва. Тому правильніше говорити про колективну відповідальність за зміст, однак інтелектуальним архітектором виступив беззаперечно Орлик.
Окремі правознавці вбачають у тексті вплив ідей Джона Локка та теорії суспільного договору, однак прямих запозичень не виявлено. Швидше за все, Орлик спирався на власний досвід управління та на традицію козацьких рад, що тяжіла до виборності й підзвітності. Його геній полягав у тому, щоб переплавити ці елементи в стрункий правовий кодекс, який відповідав би тогочасним європейським уявленням про устрій держави. При цьому документ не був штучним перекладом чужих теорій – він виріс із конкретних українських проблем і адресував реальні болючі точки, такі як утиски з боку московських воєвод або захоплення земель.
Чи можна назвати когось іншого співавтором у повному розумінні слова. Архівні матеріали свідчать, що старшина активно впливала на текст, проте жодного альтернативного проєкту, який би претендував на роль першоджерела, не знайдено. Отже, формула “основний автор і редактор – Пилип Орлик, консультанти – генеральна старшина” найбільш точно відображає реальний стан речей.
Як виглядає текст поруч з іншими ранніми конституціями
Для глибшого розуміння місця Конституції Орлика в історії права доцільно зіставити її з двома знаковими документами – Конституцією Сполучених Штатів Америки 1787 року та Конституцією Речі Посполитої, ухваленою 3 травня 1791 року. Порівняння вельми показове, адже український акт випередив обох на кілька десятиліть, а в окремих аспектах виявився сміливішим.
Порівняльна характеристика трьох перших конституцій світу
| Ознака | Конституція Пилипа Орлика (1710) |
Конституція США (1787) |
Конституція Речі Посполитої (1791) |
|---|---|---|---|
| Форма правління | Обмежена гетьманська республіка з сильним парламентом | Президентська республіка | Конституційна монархія |
| Розподіл влади | Законодавча, виконавча, судова гілки чітко розведені | Класична система стримувань і противаг | Король + двопалатний сейм, судова гілка вбудована слабко |
| Носій суверенітету | Козацька нація в історичній тяглості | Народ через виборних представників | Шляхетська нація, король “з ласки божої” |
| Контроль виконавця | Гетьман звітує перед радою, не може одноосібно розпоряджатися скарбом | Президент звітує конгресу, витрати контролює сенат | Король обмежений сеймом, але зберігає право вето та значну владу |
| Соціальні гарантії | Піклування про вдів, сиріт, заборона поборів, повернення захоплених земель | Перші десять поправок (Білль про права) додано лише у 1791 р. | Окремі права для шляхти та міщан, але логіка станового суспільства збережена |
| Доля документа | Не набув чинності через військову невдачу, але вплинув на подальші акти | Чинний до сьогодні з поправками | Скасована через 19 місяців після прийняття |
Поруч із згаданими документами “Договори і постановлення” вирізняються особливою увагою до повсякденних потреб низового козацтва та міщан, що було невластивим для аристократичних конституцій того часу. Це пояснюється самою природою Гетьманщини, де військова демократія все ще давалася взнаки, а розрив між старшиною і рядовим козацтвом не набув нездоланного характеру.
Слід першої української конституції в історії
Практична реалізація документа наштовхнулася на військово-політичні невдачі. Союз із Карлом ХІІ не дав очікуваного результату, прутський похід 1711 року закінчився поразкою, і перспектива повернути Гетьманщину під владу обраного в Бендерах уряду зникла. Проте текст не канув у небуття. Він залишився в архівах, а згодом вплинув на правову думку наступних поколінь українських діячів. Коли на початку ХХ століття постало питання про відродження державності, дослідники спеціально зверталися до спадщини Орлика, бачачи в ній доказ зрілості національної політико-правової традиції.
Знаково, що навіть радянська історіографія, яка мала ігнорувати “буржуазний націоналізм”, не змогла повністю обійти увагою цей документ. Щоправда, його трактували як продукт вузького кола емігрантів, але замовчати сам факт існування конституції не вдалося. Зі здобуттям незалежності у 1991 році Конституція Пилипа Орлика отримала нову хвилю публічної уваги. Її почали цитувати в парламентських дискусіях, вивчати в школах, використовувати для обґрунтування європейського вибору України. Така життєздатність ідей, сформульованих понад три століття тому, свідчить про їхню виняткову глибину.
Збереження документа у шведському архіві, тривалі пошуки його оригіналу істориками, переклад сучасною українською мовою, який здійснив Михайло Грушевський із колегами, – усе це нагадує захопливу детективну історію. Вона додає поваги до людей, які навіть у безнадійних обставинах не полишали думки про правове впорядкування суспільства.
Авторство Пилипа Орлика не є суто формальним ярликом. Саме його інтелект, знання мов, дипломатичний досвід і здатність поєднувати інтереси різних гілок козацької еліти зробили можливим появу документа, який заслужено називають першою українською конституцією. І хоча історичні обставини не дозволили їй запрацювати на повну силу, сам факт її створення перетворився на потужний символ державотворчої думки. Відлуння тих бендерських дискусій звучить сьогодні в будь-якій серйозній розмові про витоки українського парламентаризму та правової культури.
Інші новини
